— Нічого! Розумієш — анічогісінько!
— І рентген?
— Аякже, і рентген, і з десяток найтонших аналізів — нічого не виявили! — Сергій Олексійович спохмурнів. — Усе в нормі.
— Ти так говориш, наче невдоволений.
Сергій Олексійович легенько стиснув свого друга за плечі.
— Що здоровий — це, звичайно, добре. А от експеримент…
— А чим ти, як медик, поясниш…
Сергій Олексійович заговорив, насупивши брови:
— Чим поясню? Тодішній мій стан — це яскравий приклад автосуггестії — самонавіювання. Які б не були експерименти, завжди треба мати на оці, що людський організм — то психофізична цілість.
— Це так… Важко перехитрити природу… — не то весело, не то журливо промовив Михайло Павлович. — Мабуть, не даремно вона вивільнила вищі відділи мозку від буденних занять. Осмислити себе — ось у чому суть…
— Годі філософствувати, скажи краще, як твоя «Корона»?
— Віддав онукові гратися… А що? Хіба всі експерименти вдаються?
Сергій Олексійович тільки плечима знизав.
Закінчивши вечірній обхід клініки, Сергій Олексійович мив руки в передчутті чесно заробленого відпочинку. Настрій був хороший, але щось його непокоїло, щось марудило, а що — й сам не знав. Підставляв долоні під струмінь теплої води, біла піна спливала в раковину, а він силкувався пригадати, чи не забув чого-небудь зробити? Наче нічого, а на душі млоїться.
— Сергію Олексійовичу!
Мовчки насупився. Завжди ця огрядна медсестра гукає на весь коридор.
— Сергію Олексійовичу! До вас прийшли!
Побачивши Михайла Павловича, стривожився:
— Що трапилось, що ти…
Михайло Павлович якось наче винувато усміхнувся:
— Та розумієш… Онук, пустуючи, надів мені «Корону»…
— І що? Невже і в тебе… автосуггестія?
— Оце ж я й хочу дослідитись.
…Зоперували Михайла Павловича вчасно. Злоякісний процес у шлунку захопив мізерну кількість клітин.
Сторінка: 1 | 2
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑