I
Я замурую у стiнi дощу
сумних долонь її рожеве пiр’я
i теплою росою пригощу
її грудей сполохане нагiр’я
а коли лiжко вже схолоне
i помутнiє чиста кров
тодi подумаю я сонно
що певно то i є любов
в якiй стрiмкий прозорий смiх
у темрявi чужих пастелей
i бiлi крокви довгих нiг
розкинутi в снiгу постелi.
II
Але коли вона пiде
i грюкнуть дверi битiя
коли вона вiддасть себе
в обiйми нижчого нiж я
то я розстрiляний i п’яний
забуду всю колишню хiть:
любов придумав росiянин
щоб бабi грошей не платить.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑