ГРИЦЬ скептично і в той же час мелянхолійно посміхається, позираючи на годинник:

— Я Остапа Вишню бачив на Біломорканалі…

— А тепер він у Києві… В уряді… Ти розумієш — в уряді!!. А головне — Винниченко!.. Ух, чудесно!., (швидко нишпорить в книжках на полиці, знаходить “СОНЯШНУ МАШИНУ”, цитує епіграф)

— “Моїй соняшній Україні присвячую”… — тулить книгу до серця… Другою рукою струшує термометр…

ГРИЦЬ серйозно, роздумливо:

— Кому ти збираєшся міряти температуру, чи не собі?..

— Ай, ти неможливий… Ось Ольга приїде — вона все розкаже… Вона вже його мабудь бачила…

— МАТИ, що весь час дивилась на дочку замилувано, сміючись:

— Та ж уряд у Києві, а Ольга приїде з Харкова… Ти вже здуріла з радости… Вона ж ніби одбилася від заводу в Харкові…

КАТРЯ розчаровано:

— Правда, мамо… Я й забула… Але вона одбилась не в Харкові… Ота її товаришка, що заходила, казала, що вони втікали аж від Вороніжа… Вона лиш затрималася в Харкові… Буду, мов, не сьогодні-завтра…

МАТИ:

— Так… Тільки де ж вона?.. (зідхнула) — Чи може вже її й живої немає… Боже, Боже… Там в Харкові люди мруть, як мухи, від голоду… Котів поїли…

КАТРЯ з глибоким переконанням:

— Приїде, мамо, приїде… Ви приїхали і вона приїде.. Ольга не така щоб загинути… От Ви теж…

— Так то ж я… Я пішки прийшла, та ще й онука привела — ми так поспішали до мами… (посміхається, не пускаючи рукою сльозину, що капосна настирливо видирається)

КАТРЯ:

— І Гриць он прийшов… Всі поприходили… І вона прийде… Десь човгає бідолашна пішки…

МАТИ аж стинається за дочку:

— З Харкова і сюди — пішки!.. (хитає скрушно головою) — Та по такій грязюці!.. Та в такий час!..

ГРИЦЬ, малюючи:

— А Вам, мамо, хіба з Києва було ближче?

— Так то ж з Києва!.. І то ж мені…

— А то нашій Ользі!.. (сміється) — Ви погано знаєте географію, мамо…

МАТИ, програвши дискусію, посміхається:

— Дай, Боже… (хреститься. Бере валізку й клунки шепчучи — “Все, все покинула… Тільки й донесла…-” перекладає клунки на інше місце, розкрила валізу, любовно виймає кілька фотографій) — Ось вона якою була, як їх вивозили з тим заводом… А це АНДРІЄВА. Ще перед Сибіром… Тільки но побралися…

ГРИЦЬ, вперше побачивши обличчя зятя:

— Оце її чоловік?.. (сумно)… Так я його й не бачив… (дивиться довго, передає Катрі, — та, обтерши обидві фотокартки ніжно, поставила їх рядом на столі; мати тим часом вийшла з речами; Гриць вшнипився очима в фотокартки і, забувши про все, довго дивився. А далі зідхнув та до Катрі:) —

— Так, кажеш, уряд у Києві?.. Може й він (кивнув на фотокартку) — і Андрій в уряді?.. Він же теж ніби був там… з Остапом Вишнею… на каторзі…

КАТРЯ з запалом:

— А чому ні!?. Еге ж, ну, скажи — чому ні?..

ГРИЦЬ:

— …і я був на каторзі…

— Ні, ти скажи — чому ні?!.

— А тому ні, що я от — твій брат і професор та ще й каторжник — малюю от коники тут… І то ще добре…

— Ну, то й що!.. Прийде твій час… Та ж така культурна нація!.. і тебе оцінять — за все і за каторгу.

ГРИЦЬ махнув пензлем скептично:

— А-вже ж…

КАТРЯ:

— Ні, ти неможливий… Ось буде нарешті порядок… Ти ж зрозумій — уряд!!. Наш уряд!!!.

ГРИЦЬ:

— Ти ще не розбила термометр?..

КАТРЯ обурено:

— Свинство… Ні, ти зовсім неможливий… Не розумію, чому ти став мистцем… Ти такий, як і Ольга, — упертий і дуже мудрий… Та теж — хеміко-математик… І ти теж — черствий хемік, ще й їдкий, як ціянкалій… Га!.. Поробилися гречкосії хеміками та математиками, і хоч ти лусни.

ГРИЦЬ:

— Та лікарями…

— Ні, ти зовсім, зовсім неможливий… Чого ти смієшся, як… Он уже сивий!..

ГРИЦЬ:

— Сивий… Бо дуже хотів того що й ти от… Та й забагато про те думав — довгі, тяжкі роки… (дивиться на свою милицю, зідхає) — Та…

КАТРЯ:

— То ти не віриш?.. А я вірю… Вірю… Вірю… Я вірю в Правду… Я вірю в європейську цивілізацію… Я вірю в справедливість… Та ж у них на бляхах написано — “ҐОТ МІТ УНС”, з нами Бог…

ГРИЦЬ:

— Ну, добре… Я вже вірю. Але… Ти хочеш знати, хто стоїть на чолі “нашого” уряду?

— Не хочу! Не хочу… Я вірю… Я вірю в Правду… Бо нащо ж вони написали ”ҐОТ МІТ УНС”?!.

— Гаразд… То може ти хочеш знати, що то за “Гот”?

— Ну?..

— Ось, бачиш, пферди понамальовувані?..

— Сам ти пферд…

Гриць сміється. Катря розхвильована бере знову й листає “СОНЯШНУ МАШИНУ”.

ГРИЦЬ сумно:

— Ну, годі, мала… Я зовсім не хочу руйнувати твою, таку прекрасну мрію… Дай, Боже, щоб вона здійснилась… Тільки от…

ЧУТИ РАПТОМ СИРЕНУ АВТОМАШИНИ, ТУПІТ…

ГРИЦЬ почухав голову, одклавши геть пензля:

— Ну, от… Здається йде й сам твій — чи то пак “наш” — уряд. (про себе) Невже справді сам пригнав?!. Не може бути…

Двері широко відчиняються…

5

Входить ФЕЛЬДКОМЕНДАНТ герр МАТІС. В мокрій від дощу ґумовій накидці. Молодий, дуже гарний і дуже набундючений. Чоботи високо заболочені…