Скляні очі кам’яниць,
над ними чола балконів,
рійний, стрійний танець
світла красок, тонів.
О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто —
задимлене в неба блакить
алмазними зіницями вітрин.
Очі скляні кам’яниць,
над ними шильди, фасади,
мінливий реклам танець
пестить трійлом принади.
О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
розбавлене рельєфами вітрин.
Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:
чи се плюскотять срібні риби,
з місячного сяйва натяті?.
.
Так добре глядіти в ваші безплямні
шиби.
О скорбе, перерізана площиною
вітрини,
в дощі рефлексів розцвіли казок
гриби,
шоколадові дрібні мелюзини…
.
По тисячкрать пристрасні очі
водять по вас трус,
та ви хіхочетесь рожевими
лампами.
По тисячкрать вдаряєте цілунками
спокус
мерехтливі, в блиску злив
спокусливі плями.
В жоржети, шовки, брокати,
крепдешини
убрані цвітів кльомби,
вічно всміхнені дерев’яні
манекени,
квадрати, прямокути, ромбоїди,
ромби.
Очі скляні кам’яниць,
рельєфи, шильди, фасади,
блідий місяць-каганець,
ярких ліхтарів громади.
О місто, місто, місто —
гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.
Кам’яниць скляні очі,
сном зашуміли будуари,
виллялись темні тіні ночі
на сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатись
її конклюзій.
О місто, тебе прощають на добраніч
вітрини брязком жалюзій.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑