Такий бува момент, що в серці полумінь пече,
напруга почуваннів межі розрива,
злітають блискавки з осяяних очей,
та іскрами думок палає голова.
Немов льоди душі твоєї попливли б
увиш,
підносять слова щиріш і правдивіш,
мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб.
— Тоді стає брехнею кожен вірш.
19 і 20 травня 1932.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑