Надходить буря. Сиві вільхи
в тривозі туляться до себе.
Щоб відідхнути, просить пільги,
хоч на хвилину, в багрі небо.
Мов стовп, піднявся вихор тричі,
і сяють блискавки, аж маки
червоні сплющують зіниці
і клоняться хорунжим ляку.
Кларнетів схлип, і вітру помах,
і виє лис — нічний астроном.
Червона неба папілома
прорізана, мов бляха, громом.
Це з-понад бурі безкрай вільний,
схилившись, риє в хмарах ями.
Тоді слова швидкі й доцільні,
мов леза, схрещую з громами.
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑