От якби написав Бондаренко й Беймбетові скаргу — може б, і його швидше пустили в рідний аул! Така думка не раз уже западала Беймбетозі, він і сьогодні підсів до Бондаренка не тільки для того, щоб поділитись спогадами про весняний казахський степ, а й з практичною метою — попросити написати йому скаргу. Але як до цього підійти? Адже за написання скарги годиться віддячити, але що може дати Беймбет, коли в нього нема ні грошей, ні посилок він не одержує?
Відколи забрали Беймбета з аулу вночі, і сліду від нього не лишилось. Ні жінка з донькою не знають, куди він подівся, ні Беймбет не уявляє, чи вони ще живі, що роблять, з чого хліб їдять… Хоч би хтось із Казахстану тут був, то, може, Беймбет і довідався б щось про рідню, але на весь таборовий пункт він тільки один казах. Усі інші — з різних країв, про які Беймбет і не чув раніш у своєму аулі. Багато було казахів у алма-атинській казармі, чимало їхало їх з ним степами, та всіх їх розтрусило на довгій дорозі, що тривала мало не місяць, і в Букачачу привезли з Казахстану тільки одного Беймбета.
Але скаргу конче треба писати — може ж, і на Беймбета зглянеться якщо не аллах на небі, то прокурор у Москві. І Беймбет нарешті зважується просити:
— Слухай, Бондаренку, давай пиши скарга. Скільки скажеш, стільки буду давай тобі балик і горбушка.
Баликом Беймбет називає по-казахському шматочок солоної риби-горбуші, що дають в’язням на обід, а горбушкою в’язні звуть хлібну пайку. Не така вже це й знадна плата, бо й «горбушка» в Беймбета — не шахтарська тепер, а поверхнева, важить якихось там шістсот грамів, і, хоч Беймбетові доведеться жити якийсь час надголодь, але це йому не первина — аби тільки погодився взяти таку плату великий майстер у справах скарг Бондаренко.
— Скаргу, кажеш? — питає замислено Бондаренко, чухаючи потилицю.
— Скарга, скарга! — збадьорішав Беймбет, що діло ніби йде на лад. — Давай пиши! Балик, горбушка тобі — скільки скажеш.
Бондаренко ще подумав, зітхнув і погодився. Що ж — у таборовій житусі знадобиться й зайвий хліб з горбушкою…
Через кілька днів Бондаренко покликав до себе на нари Беймбета й почав розпитувати:
— Ну, так кажи, що саме тобі шили [6], щоб я знав, як писати.
Бондаренко поклав на коліна диктову дощечку з вирваною із зошита сторінкою і взяв олівця.
— Слідчий шив — міліцію. Казав: «Ти, Кунанбаєв, «левосернй конный милиционер», а я ні в кінній, ці в пішій міліції не служив. Неправду казав слідчий…
— Стривай, стривай, — спиняє Беймбета Бондаренко, який нічого не може второпати. — Який «конный милиционер»? А що таке «левосерый»?
— Слідчий так казав, так писав; суд казав — «левосерый», десять років давав… — розводить руками Беймбет і знову повторює: — Я ні в кінній, ні в пішій міліції не служив.
Бачачи, що з уст Кунанбаєва нічого не добереш, Бондаренко каже:
— Доведеться до трудила [7] йти — розпитати про твою справу, бо щось ти не так кажеш.
— Усе так, усе так! «Левосерый конный милиционер», а я ні в кінній, ні в пішій… — запевняє Беймбет, і Бондаренко вірить йому, але від цього густий туман у загадковій справі, що зацікавила вже й Бондаренка, не розвіюється.
Увечері він пішов до завурче спитати, за якою статтею засуджено Беймбета.
Завурче дістав із шафи формуляр з/к Кунанбаєва й каже:
— Стаття 5, пункти 10 і 11, цебто контрреволюційна агітація й контрреволюційна організація, до того ж ще й 5 років по рогах [8]. А що таке?
Бондаренко розповів про незрозумілого «конного милиционера», але завурче зневажливо махнув рукою:
— Бреше падло! Звик морочити слідчим голову, то й тут темнить [9].
Не добившись нічого в завурче, Бондаренко, якого став доймати запал слідопита, звернувся до Гостицького, хоч звичайно уникав радитися з ним у юридичних справах.
— «Конный милиционер»? — стенув плечима Гостицький, одягаючись на нічну зміну. — Може, вилаяв якогось міліціонера або дав чи не дав хабара? — висловив здогад Гостицький, і Бондаренко побіг одразу питати Беймбета:
— Кунанбаєв! А може, ти вилаяв якогось кінного міліціонера? Пригадай добре.
— Ніколи й не говорив ні з яким міліціонером.
— Може, калим давав?
— Калим джок [10] — відповів по-казахському Беймбет, почувши з уст Бондаренка рідне слово «калим».
Так і не з’ясувавши нічого, Бондаренко поспішив і сам на нічну зміну, щоб дорогою до шахти поговорити ще з Гостицьким.
— Мені здається, суть не в «міліціонері», а в чомусь іншому. Може, це був якийсь вигук, що його часто чув Кунанбаєв від слідчого, але розтлумачив по-своєму, — промовив замислено Гостицький і додав: — Але це належить не стільки до сфери юстиції, скільки до звичайних кросвордів, а я не мастак їх розгадувати.
Проте наступного ранку Гостицький, повернувшись з роботи й, видно, сам зацікавившись цією юридичною крутиголовкою, підійшов до Бондаренка:
— А чи не означає цей «конный милиционер» — контрреволюціонера?
Вони обидва підійшли до Беймбета й Бондаренко нетерпляче спитав:
— А може, слідчий казав тобі, Кунанбаєв: «контрреволюціонер»?
— А так, так! Сказав: «конный милиционер», — ствердив Беймбет.
— Ну, ось бачите! — розвів руками, посміхаючись, Гостицький. — А тепер треба розшифрувати «левосерого».
Але «левосерый» ніяк не піддавався тлумаченню. Хоч як прикидали його і Гостицький, і Бондаренко, але нічого з того не виходило. Збивав з пантелику невиразний колір — сірий, що складав основу інкримінаційного прикметника. Усякий інший колір ще можна було зрозуміти: червоний — щось революційне, чорний — йдеться про анархізм, навіть зелений — чимось зв’язаний з ісламізмом, але — сірий? Та ще до того ж — лівосірий?.
— Нічого не доберу в цій нісенітниці! — стенув плечима Гостицький і вже хотів був іти, але спинився й порадив Бондаренкові: — А ви спитайте про «левосерого» нашого вихователя Дєлова…
— А що може сказати цей зледачілий придурок [11] — здивувався такій несерйозній пропозиції від серйозної людини, за яку всі вважали Гостицького, Бондаренко.
— Не кажіть, не кажіть так, — заперечив Гостицький. — По-перше, Дєлов — колишній оперативник органів, тільки прокрався й одхопив за це десятку. Не виключена можливість, що він знає секрети специфічної термінології. По-друге, він, здається, працював якийсь час у Казахстані.
І все ж Бондаренко мало сподівався на придатність Дєлова в цій загадковій справі, але іншої ради не було, і хоч-не-хоч він пішов шукати Дєлова.
Знайти вихователя Дєлова в таборовому пункті — було не легке діло.
Засуджений за побутовий злочин, Дєлов належав до привілейованої частини в’язнів і не був зв’язаний ні з місцем роботи, ні з якимись певними обов’язками. На цьому таборовому пункті, де зосереджені були політичні злочинці, він почував себе у ворожому оточенні. Знаючи наперед, що перевиховати цих людей, які вважають себе за невинно засуджених, однаково не можна, вихователь Дєлов обмежив свою діяльність роздаванням газет та листів і неодмінною присутністю на розводах і перевірках. Порядком виховного нагляду він частенько заходив до хліборіза й на кухню і виходив відтіля ситий і задоволений. Таке дозвільне життя призвело до того, що Дєлов сам став подумувати про потребу якось активізуватись. Надто після того, як хтось на дверях його комірчини написав олівцем: «У Дєлова нет дєлов». Це, безперечно, була явна контрреволюція, і не завадило б на автора напису створити нове таборове діло, але як ти його знайдеш серед маси потайних людей?
А втім, може, саме це й спричинилось до того, що Дєлов зацікавився Беймбетом та його справою.
— Пункт десятий і одинадцятий? — перепитав він Бондаренка. — Але й якій же організації він міг бути? Вони пішли вдвох допитувати Беймбета.
— Ти в Алаш-Орді [12] був? — суворо спитав Дєлов, але простодушний Беймбет заперечливо захитав головою:
— Ні в Алага-Орда, ні в Кзил-Орда [13] ніколи не бував. Тільки в Джамбул на базар їздив.
— Значить, Алаш-Орда відпадає, — промовив, роздумуючи, Дєлов. — А ти есером не був часом? — спитав він підозріло й пошепки пояснив Бондаренкові: — У Казахстані траплялись з таким обвинуваченням, але то були здебільшого росіяни…
— Сером? — здивовано перепитав Беймбет і приклав долоню до вуха, щоб краще розчути дивне слово. — Сером не був. Колгоспником був, пас коні, вівці…
— А може, ти — «левый эсэр»? — допитливо прищулив око Дєлов, і Беймбет одразу закивав головою:
— Так, так, слідчий казав: «Ты левосерый конный милиционер», а я ні в кінній, ні в пішій…
— Ну, тепер усе ясно — йому сказано: «Ты левый эсэр, контрреволюционер», — закінчив консультацію Дєлов і пішов із барака в своїх виховательських справах до хліборіза.
— Мнда, політик!. — саркастично процідив Гостицький, що здалека спостерігав сцену допиту, а Бондаренко, задоволений, що нарешті з’ясовано провину Кунанбаєва, сів з ним поряд на нарах писати скаргу.
— Давай-давай! — радісно потирає долоні Беймбет, щасливий, що і йому напишуть скаргу. — Так і пиши: ні в кінній, ні в пішій міліції не служив…
---------------------------------
Примітки:
[1] Дудорга (кримін. жаргон) — рушниця, гвинтівка.
[2] Мастирка (кримін. жаргон) — штучна рана чи пухлина, щоб дістати звільнення від роботи.
[3] Закосити (кримін. жаргон) — незаконно, симулюючи, дістати звільнення від роботи.
[4] Косарик (кримін. жаргон) — симулянт.
[5] Джуда джаман (казах.) — дуже погано.
[6] Шити (кримін. жаргон) — обвинувачувати в тій провині, якої нема.
[7] Трудило (кримін. жаргон), офіційно — завурче.
[8] По рогах (кримін. жаргон) — поразка в правах після відбуття кари.
[9] Темнити (кримін. жаргон) — плутати, пантеличити, казати про щось не так, як воно було насправді.
[10] Калим джок (казах.) — не було калиму чи якоїсь виплати.
[11] Придурок (кримін. жаргон) — в’язень, що перебуває в привілейованому становищі й не працює фізично, належачи до таборового начальства.
[12] Алаш-Орда (казах.) — єдина націоналістична, контрреволюційна партія в Казахстані за перших років революції.
[13] Кзил-Орда — обласне місто в Казахстані.
Сторінка: 1 | 2
Твір: попередній ↔ наступний
Вгору ↑